Обдарована дитина: радість чи лихо?

     Уявімо собі саму звичайну ситуацію: народжується дитина. Ось він народився, росте міцний, Здоровенький або не дуже - неважливо. Ось йому два роки, три, чотири...

     Раптом батьки, інші родичі, що оточують, вихователі в дитячому саду починають помічати щось особливе, дивне, незвичайне для дітей такого віку.

    Дитина міркує, мислить категоріями, не властивими дітям її віку, замість того щоб бути "чомучка", задавати безліч "дитячих" питань, він хоче говорити з батьками о "дорослих" речах і на "дорослі" теми, наприклад: "Чому людина не береже природу","Звідки ми походимо","Хто такий Бог і що таке справедливість".

    Дитина оперує поняттями, не характерними для дітей такого віку, причому значення цих понять він розуміє досить чітко. Або, інший варіант: дитина вже в два-три роки прагне будь-що-будь оволодіти читанням і/або письмом, а потім, отримавши необхідні знання, починає застосовувати їх: читає книги, не призначені для дітей даного віку, пише "дорослі", глибокі, серйозні вірші.

   Або дитина занадто посидюща, відповідальна, захоплена якимось одним заняттям протягом довгого часу, не грає з однолітками, йому з ними нудно, він тягнеться до дітей старшого віку. Або, як варіант, батьки помічають, що дитина дуже добре, успішно робить щось (грає на музичному інструменті, малює, вирішує складні математичні завдання), але приділяє мало уваги чи не приділяє зовсім, наприклад, рухливим іграм, лялькам, машинкам (іграшкам взагалі). Іншими словами, батьки розуміють, що їх малюк не такий, як усі, незвичайний, особливий - він обдарований.

   Здавалося б, як багато радості повинен приносити сам факт усвідомлення того, що твоя дитина обдарована, маленький геній, філософ, математик, художник ... Але під руку з радістю йде стурбованість. Безліч думок і питань до самих себе, до оточуючих:

    Як поводитися з такою дитиною: як з малюком, як з рівним, як з генієм?

   Чи потрібно, щоб він усвідомлював свою винятковість, особливість, несхожість на однолітків і яке відношення має виробити дитина до своєї обдарованості?

   Як бути, коли з-за надмірної захопленості чимось одним, малюк не отримує всебічного розвитку, а потім в школі вчиться погано, успішний тільки в тих, до яких виявляє особливий інтерес?

   Як дитина сприйматиме однолітків, чи не почне ставити себе "над ними", вище за них?

   Як сприйматимуть його старші діти, до яких він потягнеться, адже вони-то йому цікаві, а ось він для них - малюк-нетяма?

   Як складуться відносини обдарованої дитини в колективі спочатку дитячого садка, а потім в шкільному класі?

   Чи повина дитина знати і розуміти, що його обдарованість з роками може зникнути, згладитися, і він стане "звичайним", "як усі" ?

  Як хлопець/дівчина, раніше обдаровані, але нині втративши свою незвичайність, "реабілітуються" у суспільстві?

   На більшість цих питань психологи вже дали нехай й не однозначні, але все ж такі відповіді. Відомо, наприклад, що обдарована дитина, в тій чи іншій мірі приречена на самотність, бо, як ми вже відзначили, з ровесниками він не прагне підтримувати відносини, а старші діти його всерйоз не сприймають. Та й дорослі ставляться до нього неоднозначно: вони губляться в здогадах - як відповісти на "недитяче" питання, якими словами, чи доступна ця інформація маленькій людині ...

   Також відомо, що підліткові або молодій людині, що втратила незвичайні здібності, буває настільки важко, навіть неможливо жити в світі "таких як всі", що він або зводить рахунки з життям, або закінчує життя в полоні безробіття, алкогольної, наркотичної або іншій залежності.

   Звичайно, кожна сім'я сама краще знає, як виховувати свою дитину, але стосовно обдарованого, психологи радять наступне: потрібно, щоб малюк знав про свою обдарованість, щоб звик до неї, сприймав як божий дар, як цінність, дарунок долі, який у певний момент можуть забрати, і треба ставитися до цього спокійно. Батьки повинні пояснити вундеркінду, що не варто сподіватися на постійний успіх, славу, а треба все-таки вчити в школі навіть нелюбимі предмети, а після ретельно обирати професію, подальший шлях.

   Важливо, щоб така дитина не стала егоїстом, самозакоханим, щоб була привчена до праці. Часто трапляється, що обдаровані діти дуже вразливі, болючі, легко стомлюються, надмірно тихі, скромні чи, навпаки, некеровані і примхливі.

   Обдарована дитина - це грайлива веселка, вируючий потік, океан емоцій, твердий кулак волі. Але яким би він не був, потрібно оточити його любов'ю, турботою, розумінням та повагою.


      ПОРАДИ БАТЬКАМ ЩОДО ВИХОВАННЯ ОБДАРОВАНОЇ ДИТИНИ В СІМ’Ї

    Розвиток творчих здібностей особистості - це одвічний гуманістичний принцип. Ще стародавні греки вважали, що самостійна, а отже, і творча особистість здатна самовіддано служити своєму народу і державі. Кожна держава зацікавлена у вихованні такого могутнього інтелектуального потенціалу, як обдаровані, талановиті діти.

    З метою виховання обдарованої дитини, в Україні за участю Президії АН України, МОН України й ряду інших міністерств та відомств, створена комплексна програма пошуку, навчання і виховання обдарованих дітей і молоді "Творча обдарованість".

   Мета програми - створення оптимальної соціально та економічно обґрунтованої мережі установ, закладів для обдарованих дітей, підготовка навчальних планів, підручників, науково-методичної продукції, підготовка кадрів до роботи з обдарованими дітьми.

   Обдарованість - це високий рівень здібностей людини, що дозволяє їй досягти особливих успіхів у певній галузі діяльності. Розрізняють загальну і спеціальну обдарованість. Загальна розумова обдарованість виявляється в оволодінні всіма видами діяльності, для успішного здійснення яких необхідні певні розумові якості. Спеціальна обдарованість пов'язана з певними видами діяльності, в яких вона найбільше розвивається.

Розрізняють обдарованість:

 - соціальну - лідерську;

 - художню - музичну, образотворчу, сценічну;

 - психомоторну - спортивні здібності;

 - інтелектуальну - здатність аналізувати, мислити, зіставляти факти (серед інтелектуальних дітей є такі, які навчаються відмінно з 1-2 предметів і не встигають з інших);

 - академічну - надзвичайна здатність до навчання взагалі, стають відмінними спеціалістами;

 - творчу - нестандартне бачення світу й нешаблонне мислення (але такі діти часто не досягають поставленої мети і є невдахами. З дитинства вони всіх дратують. Важливо таку дитину побачити і допомогти їй).

    Усі обдаровані діти мають потребу в знаннях, яскраво виражений інтерес до певної галузі знань. Немає потреби примушувати їх вчитися, вони самі шукають собі роботу, частіше складну інтелектуальну, із задоволенням нею займаються, присвячуючи їй увесь свій вільний час. Обдаровані діти вільно і швидко оволодівають відповідними вміннями і навичками. Вони показують високий рівень досягнень.

   Обдарована дитина шукає спілкування з дорослими, бо ті розуміють її краще, ніж однолітки, які часто насміхаються, дають прізвиська. Обдаровані діти часто перебільшено емоційні, вони запальні, легко збуджуються через дрібниці, але це не вередування, а виявлення багатства їх натури.

   Творчі діти рідко бувають спокійними, вони страждають від своєї винятковості, але багатьох рятує тонке відчуття гумору, вони цінують його. У них особлива мова, особливе сприйняття. Тому такі якості обдарованих дітей вимагають особливого підходу до них, і не випадково за рішенням Всесвітньої організації охорони здоров'я входять до "групи ризику". Вони потребують особливого виховання, спеціальних, індивідуальних навчальних програм, спеціально підготовлених вчителів, шкіл.

   Фахівці давно відмітили, що обдаровані діти часто виростають в інтелігентних сім'ях, і справа тут зовсім не в особливих генах геніальності, а справа в сімейній атмосфері, в системі сімейних цінностей.

   Взагалі батьки заохочують і бажали б розвивати в своїй дитині пізнавальні потреби та різні здібності, але роблять вони це по-різному. Деякі батьки прагнуть до того, щоб дитина запам'ятала більше фактів, назв, подій, відчувала гордість за свої знання.

   Психологічні дослідження показують, що пізнавальна мотивація виявляється у формі дослідницької, пошукової активності, чутливості до нового, новизни ситуацій, знаходження нового у звичайному.

   Для виявлення обдарованості використовують різні методи: від найпростішого батьківського спостереження до спеціально розроблених стандартизованих та тестових завдань.

   Батьки використовують виховні стратегії: стратегія прямого виховного впливу, де вони постійно пропонують дітям якісь розвиваючі ігри, вправи. Інколи ця стратегія дає результати, але дуже часто в дитини виникає внутрішня протидія. Друга категорія батьків вважає, що вивчати та розвивати їхню дитину повинні фахівці. Але не потрібно повністю перекладати всі турботи на плечі інших, а самим знаходитись осторонь.

   Третя стратегія - коли батьки дають вибір своїй дитині й намагаються підібрати гарну школу, не контролюючи розвиток здібностей.

   Найголовніше в таких сім'ях - атмосфера пізнавальних інтересів самих батьків (самі читають, ходять на виставки, не нав'язуючи свого інтересу). Така стратегія саморозвитку виявилась найефективнішою.

   Властивістю таланту є свідомий, поглиблений, всебічний розвиток обдарованості. У кожній дитині закладені певні здібності, тільки в одних вони виявляються дуже яскраво й виразно, а інших залишаються дрімати всередині. Здібності можуть виявлятися і в ранньому дитинстві, і в зрілому віці. Від народження всі діти здібні, однак такі рівні здібностей, як обдарування, талант і геніальність притаманні далеко не кожному. Батьки повинні добре знати, що обдаровані діти швидше за інших виконують завдання, прагнуть до самостійності, до розв'язання завдань проблемного характеру або таких, які вимагають кмітливості, різних способів розв'язання, творчості.

   Розвиток здібностей нерозривно пов'язаний із формуванням інтересу. Обдарованість і талант не люблять тиску. Більшість дітей конфліктують з учителями, батьками в разі нетактовного ставлення, відсутності уваги або належного розумового навантаження. Ці діти відрізняються гарною пам'яттю, багатим словниковим запасом, вони надзвичайно гостро переживають невдачі, часто перебувають у стресовому стані, впертість і прагнення довести розпочату справу до кінця, що нерідко сприймається дорослими як вередливість, а допитливість може оцінюватися як порушення норми. Батькам потрібен індивідуальний підхід до вирішення проблемних питань з дитиною. Вони повинні здійснювати контроль над читанням дитини, захопленнями, але спрямувати свою діяльність на організацію допомоги дитині, збільшити ступінь самостійності, здатність до ефективного вирішення різного роду проблем, створити умови для забезпечення позитивного емоційного стану обдарованої дитини, позитивно-стійкого ставлення до життя, творчої діяльності. Стосунки батьків повинні будуватися на довір'ї. Допомога не може мати форму наказу, батьки повинні формувати в дітей стійкість у тихотравмуючих ситуаціях, навчати навичкам саморегуляції, набуття вміння щодо адаптації у соціально значущому середовищі без зниження потреби в реалізації обдарованості.

   Батьки повинні особливу увагу приділяти розвиткові пізнавальних інтересів дитини, адже завдяки їм формуються основні інтелектуальні вміння, необхідні для засвоєння знань, закладається основа для дальшого успішного оволодіння знаннями. Василь Сухомлинський зазначав, що до кожної дитини треба підхід. Тому батьки повинні розвивати у своїх дітей активну пізнавальну діяльність, зацікавлювати дитину різними видами завдань (пошукових, логічних, ігрових).

   Дитина не тільки повинна засвоїти певну суму знань, а й навчитися спостерігати, порівнювати, виявляти взаємозв'язок між поняттями й міркувати. А добитися це можливо лише засобами, що активізують пізнавальну діяльність.

   Робота над розвитком пізнавальних інтересів дитини, активізує її діяльність, підвищує продуктивність праці. Звичайно, батьки не повинні залишати дитину наодинці зі своїми проблемами. Батьківська допомога має бути обережною, зваженою, вона має наштовхувати дитину на власні розв'язки, а не насаджувати свої. Головне завдання батьків - прагнути, щоб навчальна праця їх дитини приносила їй радість, а не муки й гіркоту невдач. Дитина, яка захоплена справою, яка їй до вподоби, виявляє наполегливість, силу волі, критичне ставлення до загальновідомого. В творчості дитина може реалізувати всі наявні в неї знання, уміння та здібності. Батькам потрібно знати, що обдарована дитина прагне довірливого спілкування. Вона хоче бачити у батьках мудру дорослу людину, яка збагатить її уявлення про світ і про саму себе, допоможе подолати труднощі. Дітям дуже хочеться, щоб батьки сприймали їх як рівноправних в особистісному плані партнерів. Їм не хочеться, щоб їх повчали, вони прагнуть рівноправного спілкування, щоб їх сприймали як особистості й реагували на них як на особистість. Звичайно, перед батьками стоїть проблема формування й плекання не просто особистості, а особистості обдарованої, особистості свідомого українського громадянина.

   Педагоги мають навчити батьків розвиткові творчих здібностей і обдарованості у їхніх дітях. Тут важливе значення мають відкриті запитання, творчі дискусії, глибоке знання батьками психологічної сутності творчого процесу, віра в інтелектуальні сили дитини. Для дитини батьки повинні створити умови, щоб обдарована дитина мала змогу самостійно здійснювати свою індивідуальну діяльність. Завдання батьків полягає в максимальному сприянні, стимулюванні активності та розвитку в дитини винахідливості, ініціативи, творчого підходу до навчання. Бажано , щоб у дитини був улюблений затишний куточок, де вона може повністю усамітнитися і спокійно подумати. У кімнаті дитина повинна відчувати атмосферу творчості, розкутості на уміння знаходити розв'язок нестандартних ситуацій, як націленість на відкриття нового.

    Розвиваючи творчі здібності дитини, батьки виконують суспільний запит щодо формування особистості, здатної самостійно мислити, приймати сміливі й нестандартні рішення, творчо ставитись до праці. Саме такі творчі особистості мають високий рівень національної самосвідомості, що виявляє причетність їх до споконвічних духовних цінностей українського народу. А допоможуть їм такими стати їх перші порадники - батьки.

                     ОБДАРОВАНІ ДІТИ - ЦЕ ПРОБЛЕМА

   Хто з батьків не мріє, щоб їхні діти були найрозумнішими і найталановитішими? Усі ми хочемо хвалитися здібностями своїх дітей, почуватися гордими за них. Але вундеркінд - це не лише радість у сім'ї, це і специфічні проблеми, пов'язані з вихованням та спілкуванням.

   Обдаровані діти - досить уразлива частина нашого суспільства. Тому увага і допомога таким дітям мають бути подвійними.

   Вони можуть органічно вписатися в суспільне життя, пристосуватися до навколишнього середовища. А можуть і породити низку складних протиріч, бути проблемою як для себе, так і для тих, хто їх оточує. Здібних дітей, які не створюють серйозних проблем своїм батькам та іншим, називають благополучно обдарованими. Такі діти знають на доступному їм віковому рівні про свої здібності, приймають їх у собі, спираються на них у процесі свого розвитку і самореалізації. Вони вдало пристосовуються до суспільного життя, беруть максимум користі від освітніх можливостей. Спілкування з тими, хто їх оточує, не є для них проблемою.

   Однак, обдарованість як проблема, на жаль, більш поширений варіант. Вона неминуче торкається всіх сфер існування дитини, а найбільше виявляється у навчанні, спілкуванні, поведінці та внутрішньоособистісному стані.

   Причини дезадаптації обдарованої дитини в суспільстві потрібно шукати змалечку, насамперед у неправильно вибраному батьками стилі виховання, в освітніх закладах, вихователі і педагоги яких зазвичай ігнорують особистісний підхід до таких дітей, спираючись на традиційний.

   Найліпше виявляти обдарованість у дітей до трьох років. По-перше, в цьому віці вони найшвидше розвиваються, по-друге, пізніше дитина починає поводити себе, "як треба", "як усі", знаючи, що за це її похвалять, а свою оригінальність, свої здібності вона може приховувати.

   Здібні діти можуть мати слабо розвинену моторику, що проявляється уповільненими реакціями, незграбність у рухах.

   Обдаровані діти можуть страждати від розладів мовлення. З біографічних даних деяких відомих людей нам відомо, що цю ваду мали такі визначні вчені, як Мікеланджело, Р. Бернс, О. Роден, А. Ейнштейн, У. Черчіль. Зрозуміло, що така проблема дуже ускладнює навчання дитини, а її справжні можливості залишаються не розкритими. Вона має низьку успішність, втрачає інтерес до навчання, замикається у своїх проблемах. Тому для всіх, хто її оточує, - родини, вчителів, однолітків - обдарованість такої дитини не є очевидною. Більше того, такі діти часто бувають просто невстигаючими. Трапляється, що вони демонстративно ігнорують різні завдання педагога, поєднують відсутність найпростіших знань з одного предмета з блискучими успіхами з іншого. Можуть блискуче впоратися з творчою нестандартною роботою і зазнати фіаско у виконанні рутинних, трудомістких завдань. Наприклад, А. Ейнштейна, якого називають генієм за відкриття низки фізико-математичних законів, у 15 років було виключено з гімназії за неуспішність.

    У повсякденному житті на цих дітей починають звертати увагу запізно, коли вони вже стали загальною проблемою і для своєї родини, і для школи, і своєю власною. Протест дитини проти ставлення до неї однолітків і дорослих, незадоволеність взаєминами, тривале пригноблення її важливих потреб - в активності, демонстрації своїх можливостей, лідируванні - можуть набувати в поведінці демонстративності, захисної агресії. Така дитина поводиться зухвало й недоброзичливо реагує на дії й оцінку оточуючих, дозволяє собі грубі вчинки: псує речі, лихословить, б'ється...

    Досить часто можна зустріти і протилежну реакцію обдарованої дитини на пригноблення її природних проявів і потреб: заглиблення в себе, у світ своїх фантазій і мрій, апатичність, млявість, незацікавленість у контактах.

   Здібні діти, які не знайшли себе в школі і не продовжили освіти у ВНЗ, шукаючи застосування своїм великим можливостям, можуть направити свій потенціал на руйнування суспільства.

   Завдання батьків - виробити стиль спілкування з обдарованою дитиною, адекватно оцінювати її вчинки, розуміти її поведінку, інтереси, світосприйняття. Однак дорослі несвідомо порівнюють таку дитину з її однолітками і не завжди готові внутрішньо погодитися з її правом бути не такою, як усі. Уже завдяки саме розумінню дорослими особливостей дитини часто можна запобігти низці проблем. Скажімо, коли дитина невгамовна, непосидюча - це наслідок її інтелектуального, пізнавального або якогось іншого "недовантаження". Давши сину чи доньці достатню кількість матеріалу для переробки, цю проблему можна зняти. Благополучно обдаровані діти зазвичай мають від природи міцне фізичне здоров'я і досить стійкі до перевантажень. Тому батькам тяжко перебороти спокусу вкласти в дитину якнайбільше інформації, навичок, уявлень. Тим часом перевантаження для неї так само небезпечні, як і для будь-якої іншої дитини. Головне, про що мають пам'ятати дорослі: не можна експлуатувати здібності дитини на шкоду її інтересам. Дитина має розвиватися цілісно.

    Обдаровні діти частіше, ніж інші, зазнають труднощів у спілкуванні, діловій співпраці з людьми, побудові близьких довірливих стосунків. Завдання батьків - допомогти дітям навчитися встановлювати і підтримувати стосунки з оточенням, розуміти свої почуття й переживання, конструктивно розв'язувати конфлікти.

   Батьки мають розширювати уявлення свого обдарованого чада про світ, що лежить за межами власних інтересів. Це допоможе дитині органічно ввійти у дитячий колектив, налагодити гармонійні стосунки з однолітками.

   Виховуючи таких дітей, не зайвою буде консультація у дитячого психолога, який допоможе дитині адаптуватися до обставин, зрозуміти свою винятковість і налагодити стосунки з однокласниками.



                              Як розкрити талант у дитини?


    Рання мова, великий словниковий запас та гіперактивність свідчать про наявність у дитини таланту

   Розумна, обдарована дитина - мрія будь-яких батьків. Та треба неодмінно пам'ятати, що без підтримки та допомоги таланти ваших малюків зів'януть, так і не розквітнувши. Виявити перспективні схильності у дитини можна із раннього дитинства, для цього необхідно постійно наглядати за її поведінкою, вчинками та забаганками.



   Психолог-практик Марина Бужак стверджує, що найпершими ознаками обдарованості є рання мова, великий, для відповідного віку, словниковий запас та надмірна активність, що проявляється в поведінці малюка. Також про схильності дитини свідчать допитливість і зацікавленість у певних сферах.



- Найправильніший спосіб розкрити в дитині талант, дати їй можливість проявити себе у багатьох напрямках, - каже пані Марина, - і найбільша помилка батьків - бажання втілити в нащадках свої нездійснені мрії. Буває, що мати, яка хотіла займатись музикою, та не мала змоги відвідувати музичну школу свого часу, примушує вчитись гри на музичних інструментах свою дитину в той час, коли у неї яскраві ознаки зовсім іншого таланту.



                                    Як помітити в дитині талант?



    Першою чергою батькам варто звернути увагу на поведінку, психологічні особливості їхнього малюка. Талановитим дітям властиві певні риси. Вони мають загострене почуття справедливості, яке проявляється дуже рано. Обдаровані діти з двох до п'яти років часто не можуть відрізнити реальність від своїх фантазій, вони вигадують собі уявних друзів, подекуди навіть цілий фантастичний світ. Зазвичай такі малюки мають добре почуття гумору, не характерне для своїх ровесників, вони вигадують каламбури, полюбляють гру слів. Талановиті діти постійно намагаються вирішити занадто складні для себе проблеми.



    З обдарованими дітьми треба дуже обережно поводитись, адже вони надмірно чутливі, їх легко вразити і у них часто виникають перебільшені страхи, які потрібно вчасно перебороти. Інакше вони можуть перерости у небезпечні фобії.



    Деякі вчені стверджують, що талановиту дитину можна помітити за фізичними даними. Нібито вони худорляві, маленькі, бліді й хворобливі, адже вся енергія у них витрачається на розвиток таланту. Це хибне твердження. Та, за статистикою, обдарованих дітей характеризують високий рівень активності та коротка тривалість сну. Майбутні таланти зазвичай відмовляються від денного сну, та й вночі сплять не довго.



   Батькам, яким небайдужий розвиток їхніх дітей, потрібно намагатись якнайбільше спілкуватись з ними. Батьківська оцінка думок і вчинків дитини не тільки нагорода, а й основа майбутнього світосприйняття.



   Також на розвиток дитячого таланту сильно впливає навчання у школі. На жаль, сьогодні вчителі приділяють замало уваги розвитку творчих здібностей школярів, строго копіюючи навчальну програму. Кожна дитина вимагає індивідуального підходу. Навіть ранній похід до школи не завжди сприятиме успішному розвитку малюка. Якщо для дітей із математичними або музичними здібностями це піде на користь, то майбутні філософи чи письменники навряд від цього виграють. Адже їхній розвиток залежить від індивідуального, внутрішнього світу.


                                    Творчі діти - у творчих батьків


      Звичайно, обдарованість дитини може бути загальною, розумовою, та найчастіше малюк надасть перевагу окремим напрямкам, у нього виявиться художній, спортивний або технічний талант.


    Щоб обдарованість переросла у справжній талант батькам треба зрозуміти до чого у дитини виникає справжній загострений інтерес. Наприклад, малюк схильний до музики з раннього віку чуйно реагує на характер та настрій мелодій, легко повторює ритм, легко впізнає знайомі мелодії та із задоволенням підспівує. Своєю чергою майбутній відомий художник в дитинстві проявляє надмірний інтерес до візуальної інформації, багато часу проводить за малюванням і ставиться до цього процесу не як до розваги, а як до серйозного заняття, експериментує з використанням у своїх роботах нових матеріалів, а малюнки таких дітей зазвичай оригінальні та незвичні. В руховій сфері обов'язково проявлять себе діти, які змалку люблять рух, володіють доброю моторною координацією та особливою для свого віку фізичною силою. А діти, що цікавляться обчисленням, вимірюванням, впорядкуванням предметів, легко запам'ятовують математичні символи, додають та віднімають, неодмінно проявлять себе в точних науках.


    Зазвичай, діти з творчими талантами - вихованці творчих батьків, адже мати і батько є першим та найголовнішим прикладом для наслідування дитини. Також існує припущення, що малюки з творчими здібностями часто ростуть в сім'ях, де тато наділений "жіночими" рисами - він чутливий та ніжний, а мати - навпаки "чоловічими" - вона незалежна та смілива.


     Та будь-яким батькам варто пам'ятати, що вони мають вірити у здібності дитини. Та коли вони вже виявили талант у дитини, їм варто мати почуття міри, не завантажувати дитину, не купувати відразу дорогий інвентар, цим зобов'язуючи її дати високі результати, адже так у малюка може виникнути відраза до справи.

Творчаbr //span