• Щоб допомогти дітям, нам спершу потрібно потурбуватися про себе. Бо якщо ми виснажені, знервовані й роздратовані – нам буде важко підтримувати їх і давати відчуття захисту. Тому не забуваймо про базові кроки турботи про власний психологічний добробут.

​

• Спілкуватися на теми, які хвилюють дітей. Дітям важливо, що ми слухаємо і чуємо – їхні думки, питання, почуття. Дітям важливо, що ми ділимося з ними теж своїми думками, почуттями, питаннями. І дітям важливо, що ми говоримо з ними чесно і зрозуміло, що ми будемо поруч, що ми можемо надати пояснення, підтримку і надію.

​

• Допомагати дітям розуміти, чому важливий карантин і усі заходи, які він включає – та втілювати їх. Це дає дітям розуміння, чому важливі ті чи інші дії, чому мають сенс ті чи інші обмеження. Це дає їм відчуття певного контролю над ситуацією, долучення до спільних дій щоби подолати цю пандемію.

​

• Бути прикладом для дітей не означає бути ідеальними – бо якщо ми помиляємося, чи робимо щось не так – ми стаємо гарним прикладом того, як уміти визнати помилку, просити вибачення. Більшість навичок діти вчаться від нас, не через лекції.

​

• Допомагати дітям в організації часу та плануванні дня. Звісно, чим молодші діти – тим більше цієї організації та часу лягає на нас, чим старші – тим більше ми допомагаємо їм розвивати власні навички самоорганізації.

• Наповнюйте разом дні ресурсними активностями. Розділена радість є найкращим способом відновлення від стресу, джерелом енергії. Тому різного роду ігри та інші спільні ресурсні активності є дуже на часі. Читати разом книжку, бавитися у хованки, дивитися гарний фільм, готувати їсти, малювати — список занять можна продовжувати і продовжувати…

​

• Пам’ятайте про дисципліну. Діти, як і усі ми, маємо розуміти, що є певні правила, які забезпечують безпеку і нашу відповідальність один за одного, а відтак є наслідки за їх дотримання/порушення. Дисципліна – не про покарання (хоч і може включати негативні наслідки). Дисципліна – про розвиток самоконтролю і відповідальності за себе та інших.

​

• Залучати дітей до турботи про інших. Діти мають бути долучені до спільних зусиль, вони мають мати свою частку домашніх обов’язків, і бути не лише одержувачами турботи, але й турбуватися про інших у відповідь… Ми зможемо разом пройти цей непростий час і вийти з нього мудрішими іти сильнішими – і ми, і наші діти, і наші сім’ї та суспільство загалом.